Дистанційне навчання з української мови для учнів 6 кл

Аналіз вірша С. Чернілевського «Теплота родинного інтиму» наведений в цій статті. Своїм віршем Станіслав Чернілевський доводить, що сім’я — найвища цінність для людини, і найбільше горе — самотність, закликає цінувати родинне тепло. «Теплота родинного інтиму» аналіз (паспорт) Автор – Станіслав Чернілевський Жанр – ліричний вірш Тема: згадування письменником про рідну хату, власне дитинство, матір, її доброту, щирість душі. Ідея: уславлення найсвятішого для кожної людини — материнської любові, батьківської хати, щасливих років дитинства. Основна думка: кожна людина ніколи не забуде і пам’ятатиме те рідне місце, де вона народилася, теплоту батьківської оселі, чарівне дитинство. Віршовий розмір «Теплота родинного інтиму» – п’ятистопний хорей. Художні засоби «Теплота родинного інтиму» метафора: «досвіток не скрес», «полум’я гуляє по гіллю», «гіркотина зникає», «печія не катує серце», «душа світає»; епітет: «світанковий вогонь». зменшувальні суфікси: мотузочком, малесенька. Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору «мотузочком диму / Хату прив’язала до небес», позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору. За допомогою персоніфікації «полум’я гуляє», «печія не катує» створюються яскраві образи родинного затишку й тепла. «Теплота родинного інтиму» образи вогонь у печі – символ сили і єдності родини образ неба – символ миру Образ хати, прив’язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати як до найвищої цінності, даної людині небесами. Поезія «Теплота родин ного інтиму…» пройнята правдивою синів­ською любов’ю до матері, до рідного дому. Ліричний герой крізь усе життя проніс най­світліші почуття до найдорожчої людини. Вони так само сильні, як і колись у дитин­стві. Це безумовна любов, справжній душев­ ний спокій. Так буває тільки вдома. Навіть дорослим інколи хочеться відчути себе ма­ ленькими, огорненими маминою ласкою ма­ люками. Її дбайливі руки ще вдосвіта роз­ ведуть у печі вогонь, поєднавши рідну хату із всесвітом. Мати ніжно закутає ковдрою плечі, не ставитиме безглуздих запитань, бо знає про сина більше, ніж він сам. Адже лише мати має особливий дар – відчувати свою дитину. Такий тісний духовний зв’я­зок, справжня щирість, розуміння без слів властиві родинним стосункам. І та гіркота, що труїла серце дорослого чоловіка, поступово зникає, як примара, ніби розсіюється. Мамина любов творить дива. Читаючи твір, ми розуміємо, що пошанне ставлення до батьків, щирі почуття – це та опора, той життєвий стрижень, який рятує нас від душевного болю не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці.