Підготовка до ЗНО

«Тигролови» Іван Багряний (дуже стисло) Головна ідея – утвердження перемоги добра над злом, воля до життя, свобода та гідність людини як найвища цінність, справедливість покарання. Тематика роману: доля окремої особистості та українського народу загалом в тоталітарному суспільстві – в умовах сталінського терору; життя українських переселенців Далекого Сходу; моральний вибір, воля до життя і цілеспрямованість; чистота та сила кохання. З історії написання Роман був написаний за 14 днів. Сюжетна канва побудована з використанням елементів особистих вражень автора. Понад п’ять років Іван Багряний перебував на Далекому Сході як політичний засланець і каторжанин. Сам письменник говорив так: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником... Я не просто писав, я – жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів». Основні персонажі: Григорій Многогрішний – молодий патріот України, інженер-авіатор, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного (1668–1672), засланого на каторгу до Сибіру при царизмі, надзвичайно вольова та сильна особистість з великою жагою до життя і незламними ідеалами. Кредо героя: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!». Денис Сірко – «Кремезний, броватий,.. вусатий дідуган, дебелий, високий…»; мудрий та вправний мисливець, чуйна, справедлива людина. Сірчиха – дружина Дениса Сірка, добра, турботлива мати. Наталка – дочка Сірків, «поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною», «звіроловка, переможниця страхіть усяких» нарівні з чоловіками, має палке серце й ніжну душу. Гриць – син Сірків, «високий, як батько, дебелий красень», сміливий, рішучий і водночас спокійний та врівноважений мисливець; побратим Григорія. Медвин – майор НКВС, полює за втікачем з «ешелона смерті» Григорієм Многогрішним; жорстока, самовпевнена людина, за садистськими нахилами якої ховаються моральна слабкість і боягузтво. Дуже стислий переказ Транссибірською магістраллю летів дракон – «ешелон смерті» ОГПУ-НКВС, що у 60 вагонах віз на Далекий Схід засуджених до каторжних робіт арештантів. Коли спецешелон зупинявся, начальник етапу біг до вагону №32, щоб особисто впевнитися – політв'язень Григорій Многогрішний на місці. Через 15 діб потяг дістався останньої станції, а Григорія у вагоні вже не було – він перерізав ножем дошки над буфером і «стрибнув у певну смерть, але не здався. 99 шансів проти одного було за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув». Арештанти, у яких допитувалися, хто допомагав Григорію, стояли мовчки. В їхню пам'ять закарбувалися горді слова Григорія: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» Ніхто не зрадив товариша. По всій Транссибірській магістралі і прикордонних заставах полетіла «телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця: «Юнак – 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк... На ймення – Григорій Многогрішний». «Тим же маршрутом по Транссибірській магістралі йшов «Тихоокеанський експрес нумер один». Його пасажирами були партробітники та інший привілейований люд , а також шукачі пригод, котрі прочитали про казковий край з тиграми у знаменитому творі Арсеньєва «Дерсу Узала». У цьому комфортабельному поїзді їхав і майор НКВД Медвин, який два роки до того мордував Многогрішного у слідчій камері. Коли він дізнався про втечу Григорія, зовсім втратив спокій. Перед очима весь час поставало обличчя незламного духом Многогрішного, і лунала його обіцянка – поки буде живий, переслідуватиме майора своїм образом навіть уві сні, разом з тими, кого той теж замордував. Втікач вже 5 діб йде тайгою, сподіваючись вийти «геть за межі цієї «батьківщини», геть в Маньчжурію, Японію, Аляску, в Китай». Втома і голод дошкуляли, сили танули. Горіхи зі схованки бурундука трохи підкріпили його, а коли знайшов біля струмка, з якого пив воду, заржавілий мисливський ніж, дуже зрадів, почистив і нагострив його об камінь. Знову йшов тайгою… Раптом почув постріл і дитячий чи дівочій крик. Кинувся туди і побачив людину у мисливському вбранні, що тулилася в щілину між камінням, рятуючись від лап розлюченої ведмедиці. Ще мить, і Григорій з усієї сили, яка невідомо звідки у нього взялася, глибоко встромив ніж у пащу звіра, а сам знепритомнів. Прийшов до тями у світлиці родини Сірків – давніх переселенців з України. Вони займалися полюванням на звіра, ловили живцем тигрів, добували оленячі роги… з того і жили. Григорій дізнався, що він врятував Наталку – дочку Дениса Сірка, познайомився з її батьком, матір'ю та Грицьком – братом Наталки. Дізнався також, що Сірки живуть відлюдно, до найближчого поселення з такими ж, як Сірки, переселенцями з України, більше 50 кілометрів. Коли Григорій зовсім одужав, Сірки почали брати його на полювання. Юнак закохався в Наталку, але не признавався в цьому навіть собі, аби його любов не зашкодила дівчині. У Наталки теж зародилися почуття до Григорія, і вона почала його уникати, щоб не показати їх хлопцю. Але відчувала ті моменти, коли хлопцю загрожувала небезпека, і спішила йому на допомогу. Так було, коли Григорія вкусила гадюка, і коли в хуртовину він заблукав у тайзі. Був би замерз на смерть, якби його не знайшла Наталка зі своєю собакою Заливаєм. Сірки пішли на «пантовку» – добувати роги ізюбрів (оленів), з яких китайці робили ліки. В дорозі зустріли добрих знайомих – родину Морозів. Вони поверталися додому з Комсомольська – «міста каторги… вигачуване костями українськими». Григорій слухав, і серце його стискалося – «в уяві зринало пережите ним самим... Брязки тюремних затворів... Зойки мордованих... Етапи...». Морозів зять також розповів про чотирьох братів Кирпиченків. Їх вистежували років п'ять, поки не оточили. Три дні вони відбивалися, а потім з боєм перейшли в Китай... Після Різдвяних свят, які Сірки відзначали з додержанням українських народних традицій, Гриць і Григорій поїхали до Хабаровська, щоб здати хутро й оленячі панти, поновити контракти та закупити потрібні речі та набої. Зустрічаючись з різними людьми, взнали, що хвиля репресій дісталася і цього краю. Сірки вирушили на ловлю тигра. У цій експедиції Григорій замінив собою другого сина Сірків – Миколу, рік тому він загинув на полюванні. В дорозі мисливці натрапили на «лісову газету» – на снігу великими літерами було написано: «Фійона Медвину привіт передавала». Григорія аж струснуло, коли прочитав прізвище свого ката. Фійона ж була дружиною приятеля Сірків – мисливця-тунгуса, і, виявляється, коханкою майора. На Зміїній паді розпочалося захопливе й небезпечне полювання на живого тигра. Сіркам вдалося спіймати живу «кішку». Колі з видобутком повернулися до намету, побачили, що у ньому побували чужі люди – вони забрали спирт, шкурку соболя, інші речі. Сліди були зовсім свіжі. Григорій знайшов недопалок цигарки «Золота марка» і згадав, що такі курив майор Медвин. Нікому нічого не сказавши, хлопець скочив на коня й кинувся навздогін. «Гнав по прямій, як учора за тигром» і скоро настиг сани з двома чужинцями. Їхні коні почули тигрячий дух від одежі Григорія, мотнули вбік і сани перекинулись. Медвин з охоронцем вивалився в сніг. Григорій вп'явся очима в майора і підняв гвинтівку. «А Медвин – бравий герой і грізний суддя та володар душ людців і плюгавий злодюжка, порушник закону нетрів – стояв і тіпався...». Юнак застрелив обох, а на снігу написав: «Судив і присуд виконав я – Григорій Многогрішний. А за що – цей пес сам знає». До хлопця підійшла Наталка – вона все те бачила. Григорій розповів їй, як мучив його Медвин за те, що він «любив свій нещасний край і народ…», як «вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда» і, на щастя, потрапив до них, Сірків... Наталка зрозуміла, що їм доведеться навіки попрощатися, і вона поцілувала Григорія, вклавши в цей поцілунок усю свою любов до нього. Потім порадила йому не баритися, йти до заїмки, взяти там все необхідне для подорожі… Але Григорій не зміг піти, не попрощавшись з Сірками, які стали йому рідними людьми. Батько й мати Наталки допомагали йому збиратися і плакали. Аж раптом дівчина вирядилась, як на полювання, і сказала, що піде в Маньчжурію разом з Григорієм. Сірки зрозуміли, що тільки з Григорієм їх дочка буде щаслива, і благословили дітей. Вони пішли, взявши з собою Заливая. Розумний пес принесе батькам звістку про них, коли втікачі перетнуть кордон і дістануться родичів, що живуть у Маньчжурії. Уночі біля станиці Пашкове, що на Маньчжурському кордоні, пролунало кілька вибухів, спалахнула пожежа, а потім почалася стрілянина. То Григорій з Наталкою з набоїв та кількох пачок пороху влаштували «феєрверк», щоб відволікти увагу прикордонників. Їхній план вдався – сміливці без перешкод перетнули кордон. Опинившись в безпеці, закохані дали волю своїм почуттям. А потім Наталка нагодувала Заливая, прив’язала до його нашийника записку й наказала бігти додому. Розумний пес виконав команду своєї хазяйки. Сірко і Гриць поїхали до Хабаровська, щоб здати тигра. В газетах прочитали, що на Маньчжурському кордоні стався «кількагодинний бій з великою диверсійною групою ворога», а ще про те, що банда державних злочинців на чолі з Григорієм Многогрішним вбила начальника НКВД Медвина, «славного і доблесного чекіста». Сірко зрозумів, що то за диверсійна група була… Аж ось прибіг Заливай. Гриць обмацав його нашийник і знайшов записку. Сірко прочитав її уголос: «Живі. Здорові, Обіймаємо всіх. Цілуємо. Вже перейшли до тітки!». Ото була радість! Знову і знову перечитували це коротке повідомлення… На п’ятий день вірний Наталці Заливай утік. «Подався доганяти без надії догнати. Але – сміливі завжди мають щастя. 1944 Афористичні цитати з твору: «Смерті і конем не об′їдеш». «Бог не без милості, козак не без щастя». «І на печі від долі не втечеш». «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!». «В сміливих щастя завжди є!..» «Звір уночі бачить добре, а собака кепсько». «Нові часи, нові порядки».