Підготовка до ЗНО

“Зачарована Десна” аналіз твору (паспорт) Автор: Олександр Довженко  Рік написання: 1956 Жанр: автобіографічна кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”) Рід літератури – епос Тема: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту. Ідея: заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою. “Зачарована Десна” де відбуваються події? Довженко розповідає про своє дитинство у рідному селі на Чернігівщині. Головні герої “Зачарована Десна”:  два ліричні герої — малий Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах); Петро Семенович (батько); Одарка Єрмолаївна (мати); прабабуся Марусина; дід Семен; прадід Тарас; дядько Самійло. брати Сашка: Лаврін, Сергій, Василько й Іван; дід Захарко; учитель Леонтій Опанасенко тощо. Композиція: твір умовно можна поділити на новели «Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні відступи. Проблематика “Зачарована Десна”: Природа і людина Шлях народу та людини до щастя Прекрасне й потворне в житті Покликання, сутність людини Роль праці в житті людини Добро і зло Життя і смерть Особливості твору “Зачарована Десна”: Наявність двох ліричних героїв Фрагментарність, швидка зміна “кадрів” Народний гумор Вживання різноманітних художніх засобів У творі немає чіткої сюжетної лінії. Оповідь раз у раз переривається  авторським коментарем, філософськими роздумами, ліричними відступами. Та й самі епізоди з життя малого Сашка подаються не за хронологією, а нібито хаотично, за плином спогадів посивілого автора. Сюжет “Зачарована Десна” Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (ди­тинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське ос­мислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини). «У цьому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний світ, що не день частіше починають вриватися спогади». 1) Опис городу. «До чого ж гарно й весело було на нашому городі». 2) Мати, дід Семен, прабаба Марусина. 3) Маленький Сашко повиривав моркву. 4) Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей Захарко. 5) Сашко в човні. «Як неприємно, коли баба клене, або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку… Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий — приємно. Приємно знайти в трав пташине кубло…» «Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку музику я любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси». 6) Одночасна раптова смерть чотирьох братів. 7) Опис батька. «Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько не бачив. Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів» 8) Народження сестри і смреть прабаби в один день. «Закрились всевидящі вічки, ущухла народна пристрасна її творчість». 9) Старці у дворі. «Мати боялась і ненавиділа старців, але подавала їм завжди щедро. Вона іула гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату». Батько ненавидів всякий нестаток. Навіть слово „бідність» ніколи не вживав до своєї особи. Замість „моя бідність» міг сказати „моє багатство наприклад: „Моє багатство не дозволяє купити мені нові чоботи». 10) Повінь на Великдень. «Жили ми в повній гармонії з силами природи… Як ми з батьком рятували людей, про це можна написати цілу книгу». «Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, знав прикмети до всіх природних явищ. Особливо вірив у мишей». 11) Про село. «Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними.. « 12) Про призначення митця. «Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані народом для того, щоб показувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ». 13) Косовиця. «Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на доргоу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх». 14) Бійки на  косовиці (реальні й уявні). Зустріч з «руськими» людьми. Батько Сашкові про національну належність (ми мужики, хахли). «Погодою у нас на сінокосі років з півтораста завідувала ворона». «Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Він навіть не був добрим хлібором. Але, як і кожна майже людина, мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що забули його прізвище і звали його Самійло-косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю». 15) Лев на березі Десни. 16) Про домашніх тварин: пес Пірат, один кінь Мурайи другий Тягнибіда. Уявна розмова коней. 17) Колядники в хаті. «Молодець Сашечко та по торгу ходив…» 18) Сашко з батьком у вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка (старий, нервовий, сердитий). «Не развитий!» — промовив нерозумний учитель» 19) Ліричний відступ. «Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм». Сучасне завжли на попозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане для них колись минулим у велику добу комунізму!» «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…» Джерело: https://dovidka.biz.ua/zacharovana-desna-analiz-tvoru